Комбайн навіть зі знятою жаткою не вміщується у сорокафутовий контейнер ні за висотою, ні за шириною. Варіант із розбиранням ми не розглядали: вартість демонтажу і зворотного складання з'їдає всю економію на купівлі, а гарантій, що після цього техніка працюватиме як раніше, ніхто не дає. Тому обрали Ro-Ro, судно з апареллю, куди техніка заїжджає своїм ходом і кріпиться до палуби ременями. Маршрут вибудували через Балтимор і Бремергафен, далі тралами через Польщу до господарства.
Основна підготовка відбувається до порту, а не в порту. Лінії Ro-Ro висувають до техніки жорсткі вимоги: не більше чверті бака палива, справний акумулятор, робочі гальма, відсутність течі мастила. Ключі лишають на терміналі, бо на судні техніку переставляють стивідори. Окремо стоїть питання чистоти. Залишки ґрунту на колесах і в бункері це фітосанітарний ризик, і через них одиницю можуть просто не прийняти на здачі. Ми домовилися з аукціонним майданчиком про мийку під тиском, включно з бункером комбайна і нішами ходової частини, а результат зафіксували фотозвітом.
Дві позиції не були самохідними: у одного трактора не працювала трансмісія, а жатки комбайнів їхали окремо. Для них використали роллтрейлери, низькі платформи на колесах, які буксирує тягач термінала. Техніку закріпили на платформах ще до заїзду на судно, тому на борту з нею вже нічого не робили. Документально кожна одиниця йшла як транспортний засіб зі своїм ідентифікаційним номером: до пакета входили Bill of Sale, титульні документи, експортна декларація зі США і повний фотофіксаж стану перед завантаженням.
У Бремергафені техніку прийняли, звірили за фотофіксажем і перевантажили на трали. В Україні оформлювали як сільськогосподарську техніку з підтвердженням року випуску, бо від нього залежать і ставки, і вимоги до ввезення. Усі шість одиниць стали на майданчик господарства за два тижні до початку жнив. Дедлайн тут жорсткий: техніка, яка приїжджає в серпні, коштує стільки ж, а користі з неї того сезону вже майже немає.