Почали ми з питання, яке визначає вартість усього рішення: чи можна вкластися в пільговий режим. Правила ADR дозволяють перевозити обмежені кількості небезпечних вантажів за спрощеною схемою, без транспорту зі свідоцтвом про допуск і без водія з ADR-свідоцтвом, поки сумарний показник за партією не перевищує встановленого порогу. Ми порахували фактичні обсяги клієнта за реальними замовленнями, а не за оптимістичним припущенням, і вийшло, що ні: це повноцінне ADR-перевезення. Це рішення на старті зняло половину подальших сюрпризів, бо всі вимоги стали відомі до першого рейсу, а не на завантаженні.
Вантаж розділявся на два класи: розчинники це клас 3, легкозаймисті рідини, а кислоти й луги клас 8, корозійні речовини, і їхали вони в бочках та IBC-контейнерах на палетах. Основою класифікації став паспорт безпеки на кожен продукт, який ми запросили в постачальників заздалегідь: саме з нього беруться номер ООН, клас, група пакування і належна назва для перевезення, і саме з нього ж потім виводиться код УКТЗЕД для митниці. Тару перевіряли на наявність сертифікації ООН і коректне маркування, а завантаження планували з урахуванням правил сумісності, бо не всі класи можна ставити в один кузов без розділення.
Під перевезення підбирався тягач і напівпричіп зі свідоцтвом про допуск потрібного типу, водій зі свідоцтвом ADR на відповідні класи, повний комплект аварійного обладнання і вогнегасників, помаранчеві таблички та знаки небезпеки, а в кабіні письмові інструкції на випадок аварії. Маршрут будували окремо, з урахуванням кодів обмеження проїзду тунелями: тунель категорії, що не пропускає конкретний вантаж, здатний розвернути машину за сотні кілометрів від пункту призначення, і закладати це треба на етапі планування. Схему перевезення й документи узгоджували з консультантом з питань безпеки перевезень, бо наявність такого фахівця це вимога до підприємств, залучених до перевезення небезпечних вантажів, а не добра практика.
Митну частину вели паралельно: транспортний документ ADR з описом за встановленим зразком, CMR, транзитна декларація T1 до внутрішньої митниці й окрема перевірка, чи не належать окремі позиції до підконтрольних речовин, на які потрібен дозвіл. Там, де класи дозволяли спільне завантаження, ми зводили постачальників в одну машину і поставили рейси на графік. У підсумку виробництво отримало стабільне постачання сировини без зупинок, а всі вимоги ADR перетворилися з джерела сюрпризів на звичайний чекліст перед кожним відвантаженням.